Шлях до зцілення: студія “Senator Laser” пропонує видалення тягару наслідків війни на шкірі Війна залишає свої сліди не лише в душах, але й на тілах людей. Травматичні тату, отримані внаслідок вибухів, стають постійним нагадуванням про пережиті жахіття. Ганна Лукач, фахівець з видалення тату та власниця студії “Senator Laser”, пропонує безкоштовну допомогу у видаленні таких тату для військових та громадян, які постраждали від вибухів. Ганна забезпечує надійне та безболісне видалення травматичних тату, залишених від горіння вибухових речовин. Що таке травматичне тату? Травматичне тату – це не те, що ви обираєте в салоні… Це залишки горіння вибухових речовин, які можуть вкластися на вашу шкіру під час вибуху. На жаль, такі “татуювання” не змиваються і можуть мати різну форму та розмір, залежно від обставин вибуху. Проте, цьому є рішення! Чи є видалення травматичного тату медичною процедурою? Видалення травматичного тату більше належить до сфери косметології, адже воно не потребує прямого контакту з кров’ю, а впливає лише на верхній шар шкіри.   Ваш досвід у видаленні тату, Ганно? Мій шлях до професії розпочався з інженерно-технічної освіти, де я здобула знання в галузі приладобудування, зокрема оптичних приладів. Ці знання стали фундаментом для подальшого розвитку у сфері лазерного видалення тату. Я пройшла практично всі доступні  навчальні курси з видалення тату в Україні, адже постійне прагнення до самовдосконалення та допомоги людям стало моєю метою. Зараз я здобуваю другу освіту за спеціальністю “Медсестра”, адже вірю та 100% знаю, що знання та досвід у сфері медицини роблять процес видалення тату максимально безпечним та комфортним для клієнтів. Сьогодні я маю власну студію лазерного видалення тату Senator Laser, де протягом 5 днів на тиждень дарую людям “нове, вільне життя” без травматичних нагадувань про минуле. Які проблеми виникають з травматичними тату? Головна проблема полягає в тому, що частинки вибухових речовин, що знаходяться в шкірі, мають темний колір і можуть мати різні форму та розмір. Це не лише естетичний дискомфорт, але й постійне нагадування про травматичний досвід. Скільки триває видалення травматичного тату? Процедура видалення травматичного тату у військових зазвичай триває близько 30 хвилин. Це майже так само, як видалення звичайних тату чи перманентного макіяжу. Однак важливо зазначити, що перед самим видаленням майстру може знадобитися більше часу, щоб пояснити принцип дії лазера та його вплив на шкіру. Чи є протипоказання до видалення лазером? Лазерне видалення тату є одним з найбезпечніших методів, адже лазерний промінь впливає лише на пігмент малюнка, не пошкоджуючи цілісність шкіри. З загальних міркувань, перед процедурою рекомендується переконатися, що ваш стан здоров’я задовільний. Протипоказання до процедури схожі з тими, що й для лазерної епіляції. Вагітність і годування груддю, цукровий діабет, інфекційні захворювання шкіри, онкологічні захворювання та інші. Чи є якісь міфи або помилкові уявлення про видалення травматичних тату, які ви б хотіли розвінчати? На жаль, поширене невірне уявлення, що видалення травматичних татуювань лазером неможливе, і вони залишаються на все життя. Насправді, сучасні лазерні технології дозволяють видаляти значну частину або навіть повністю видаляти травматичні татуювання у багатьох випадках.   Як отримати послугу видалення травматичного тату безкоштовно? У 2023 році студія Senator Laser долучилася до ініціативи Ярослава Вінниченка, тренера з видалення тату, і надає послуги з видалення травматичних тату для військових безкоштовно. «процедура виконана спеціалістом Ярославом Вінніченко» Це наш внесок у спільну перемогу та підтримка тих, хто захищає Україну. Знайти студію Senator Laser можнна за адресою: м. Ужгород, вул. Швабська 71 або зателефонуйте за номером: 0997006660 Разом ми зробимо крок до вашого нового, вільного від травматичних спогадів життя.

Щороку в Ужгородському національному університеті восени проходить мистецький конкурс художньої самодіяльності “Студентська весна”. Цей захід є одним з наймасштабніших у нашому університеті, проте цьогоріч він побив усі рекорди. Також за довгий час, цього разу на сцену вийшов медичний факультет №2. Найбільше глядачам запам’ятався пісенний номер дівчини Дії Девгун, яка вийшла на сцену з піснею Celine Dion – “My Heart Will Go On”. Вона закохала публіку у свій голос та кожен з присутніх у залі, хто знав слова, підспівували їй.   Дія Девгун, талановита студентка медичного факультету №2, яка не лише блискуче опановує знання, але й активно втілює їх у своє насичене життя. У цій ексклюзивній розмові Дія поділиться своїми думками про те, що значить бути молодим науковцем в Україні, як вона знаходить натхнення та які у неї плани на майбутнє.   Звідки ти приїхала до нас? Я приїхала до вас з Індії і наразі навчаюсь у місцевому університеті вже шостий рік. На якому факультеті та спеціальності ти зараз навчаєшся? Медичний факультет №2, спеціальність “Медицина”. А як ти взагалі дізналася про УжНУ і чому саме сюди? Насамперед, мої родичі були старшокурсниками, які навчалися в УжНУ. Також університет відомий своєю найкращою роботою і для мене було безпечніше обрати західну Україну, тобто Ужгород і насправді це дуже спокійне місто для життя. А щодо української мови? Як йде її вивчення? Українська мова насправді важка і я все ще вивчаю її. Вже вивчила кілька фраз та знаю, як правильно читати. А ще окрім навчання чимось займаєшся? Я студент-медик з Індії, який любить подорожувати, хапатися за будь-які можливості, що трапляються на шляху. Я люблю знайомитися з людьми з різних сфер життя. Крім того, я захоплююся танцями, співом та різними художніми навичками, але медицина – це моя єдина любов, професія, якою я хочу займатися. А щодо колег чи друзів ? є хтось тут? Так! Я знайшла багато українських друзів, які дуже дружні і підтримують мене. Ну і на останок, які твої плани після закінчення навчання? Я планую спробувати себе та пройти іспит USMLE. Це іспит для роботи в США. Дія, дякую Вам за цю цікаву розмову. Я впевнена, що ви досягнете великих успіхів у житті. Дякую Вам!

На міжнародну журналістику в УжНУ я вступив цього року. І вже на 5 день навчання випала нагода поїхати на зйомку. Знав, що захід буде за участю Президента України Володимира Зеленського. Цікавість перемогла. Акредитація пройшла успішно і ранком визначеного дня рушили на зйомку. Ретельний огляд апаратури, особистий огляд  спецслужбами – і за 20-30 хвилин ми на місці зустрічі в передмісті Ужгорода. Зустрічі з журналістами запланована на 11 годину. Взявши штатив, камеру, мікрофони ми почали розкладатися. Все було налаштовано та очікували початку роботи. Ось і вони – Президент України Володимир Зеленський та президент Європейської Ради Антоніу Кошта. Ввійшли в конференцзал, щоб розповісти про хід перемовин та домовленості, які невдовзі опиняться у стрічці новин. Президент Євроради Антоніу Кошта говорив англійською, я його розумів, але вдягнув навушник, аби почути, як працює синхронний переклад. Він говорив про підтримку євроінтеграційних кроків України та перспективи вступу України в ЄС навіть під час триваючої війни.  Володимир Зеленський висловив вдячність за допомогу Україні та проінформував про телефонну розмову з президетом США Донадьдом Трампом та зустріч з Коаліцією охочих. Президент говорив українською. Для себе я усвідомив, як важливо журналісту-міжнароднику знати англійську на високому рівні, аби розуміти спікерів. По завершенню президенти потиснули один одному руки та пішли. Далі – вже наша робота. Усі журналісти швидко, хапаючи до рук телефони та ноутбуки почали писати, відправляти відео у свої редакції та готувати «включки» на телеканали з події, яка щойно завершилась.   Майданчик із включеннями в прямий етер переходив від телеканалів «Ми – Україна», «Суспільного» до «Freedom» та «Еспресо» (до речі, захід від телеканалу «Еспресо» висвітлював наш 4-курсник Максим Галашко). Журналісти розповідали інформацію, яку отримали кілька хвилин тому. Поряд працювали колеги з онлайн-видань та інформаційних агентств «Укрінформ», «Радіо Свободи», «УНІАН», «Associated Press» та інших. Виглядало все дуже динамічно, адже кожен хотів бути першим із важливою інформацією. Згодом до медійників доєдналася велика група словацьких журналістів. Лунала словацька, українська та англійська мови – всі були в очікуванні результатів другої великої зустрічі та виходу до журналістів Володимира Зеленського та Премʼєр-міністра Словаччини Роберта Фіцо. Перемовини добігали кінця і в залі для пресконференцій з’явилися голова Офісу Президента України Андрій Єрмак, міністр МЗС Андрій Сибіга, віце-прем’єр Тарас Качка, Надзвичайний та Повноважний посол України в Словаччині Мирослав Кастран, члени словацької делегації. «Загалом зустріч була продуктивною для обидвох сторін, що є  позитивом для подальшого розвитку у сфері співпраці Словаччини та України як близьких партнерів», – про це говорили і наш Президент, і словацький Прем’єр-міністр.  Журналісти ставили свої питання та отримували відповіді. В. Зеленський та Р. Фіцо потисли один одному руки та пішли. Журналісти в цей час почали готуватися до етерів та включень. У мене було пару хвилин, аби зробити фото на згадку. Був вибір стати за трибуну, де щойно був Роберт Фіцо або Володимир Зеленський. Попрямував, звісно ж, на місце українського президента. Фото на згадку – done. Далі все, як і в попередній раз: етери, записи, сюжети. Затим – дорога додому. Усвідомлення, що ми дізналися новини першими, а потім розповідали їх цілій країні підтверджувало значимість журналістської роботи. Тож перший день у журналістиці був важким, але емоційно насиченим. Задоволення отримав безмежне! Данііл Соломін, студент 1-го курсу ОП «Міжнародна журналістика» Фото: Максим Галашко, Закарпатська ОДА, телеканал «Інтер».

Ужгород став містом, де краса перетворюється на силу. Благодійне фешн-шоу «Нескорені» об’єднав модельну елегантність, людяність та небайдужість, щоб допомогти тим, хто заплатив найвищу ціну за свободу – українським ветеранам. Організований у межах конкурсу «Міс та Місіс Закарпаття 2025», показ став справжнім маніфестом стійкості й вдячності. Ініціатива мала чітку і важливу мету – зібрати кошти на потреби спортивно-реабілітаційного центру для ветеранів та людей з інвалідністю. Саме цей центр у Закарпатті допомагає захисникам відновлювати не лише фізичну форму, а й внутрішню рівновагу, навчає знову довіряти тілу, відчувати підтримку і силу спільноти. Під час заходу вдалося зібрати 100 000 гривень, які спрямують на облаштування системи вентиляції та кондиціонування у приміщенні. Вечір у просторі реабілітаційного центру став особливим: у місці, де зазвичай триває важка робота над відновленням тіла й духу, народилася краса. Фіналістки конкурсу «Міс та Місіс Закарпаття 2025» довели, що справжня сила – в дії, у готовності підтримати інших. Гості мали змогу насолодитися фешн-шоу з колекцією відомого українського дизайнера Andre Tan. На подіумі розгорнулася не просто демонстрація одягу, а щира історія про відвагу, вдячність і незламність. Під час заходу гості могли відчути ще одну грань благодійності – фуршет-зону, де кожен смаколик був створений завдяки партнерам і волонтерам. Бренди, що підтримали захід відмовилися від прибутку заради спільної мети: зробити цей вечір святом добра. Атмосфера єдності, вдячності та людяності заповнила зал – кожен відчував, що це не просто подія, а момент, коли добро множиться. Зібрані 100 000 гривень – можливість для ветеранів проходити реабілітацію у гідних умовах. Цей результат доводить: коли краса поєднується з добротою, народжується справжня сила – щира й нескорена. У цій події було все: мода, емоції, музика, вдячність і віра в майбутнє. Та головне – люди, які творять зміни. Кожен внесок, кожен лот, кожен вихід на подіум – крок назустріч тим, хто захищав нас, щоб вони знову відчули повноту життя.

Знайомимося з Анастасією Сабов. Хто вона така, нова голова студради УжНУ, і з якими поглядами? — Чому вирішила стати головою студради? — Хочу зробити життя студентів кращим, цікавішим, оптимізованим. Я вже два роки в студентському самов рядуванні. Відразу організувала концерт до Дня свободи і гідності. Чому саме я? Мама своїм прикладом навчила тримати слово. Я — за чесність. Хочу, щоб студенти знали, що в них є опора. Крім того, напевно, і сама хотіла вийти на новий рівень, адже два роки виконувала обов’язки заступниці профкому. Тепер опановуватиму нову навичку — керування командою.  — Який з учинків мами про дотримання слова тебе вразив?  — Насправді їх багато. Часто в неї були ситуації в житті, коли жертвувала своїми принципами або матеріальними благами для того, щоб підтримати іншу людину, бо пообіцяла допомогти. Мама — дуже сильна жінка, вона для мене приклад.  — Що ти відчувала в день виборів?  — Хвилювання. Особливо за день до виборів. Агітація завершилася, день тиші, сидиш і гадаєш: ну, вже нічого, зроблено максимум, який від тебе залежав. І думки: “Проголосують чи ні?” Усе одно переживаєш…  — Що тобі сподобалося в роботі попереднього голови студради? — Наприклад, є бюджет Студентської ради. Минулі голови домовились зі студентським науковим товариством, що з цього бюджету виділятимуть 10% для поїздок, відряджень… Тому що вони не мають власного бюджету. Це продовжиться і за моєї каденції. Ми не забуваємо про науку, вона важлива. А ще концертна діяльність — торік був дуже г арний захід у драмтеатрі. Зібрали понад 200 тисяч для Збройних сил України. Тоді головоюбув Марк Ердевдій (березень – листопад 2024). Сподіваюся, цього року теж зробимо щось таке.  — А що плануєш змінити в роботі попередників? — Складно відповісти, бо за час мого навчання обрали лише одного голову. У всіх є свої помилки. Я не можу судити. Теж можу помилятися. Єдине — не розділяла б профбюро й студраду. Я постійно крутилася в тих внутрішніх колах, знаю, що кажу. Хоч це дві різні організації, але впродовж останніх п’яти років межа між ними розмилася. Займаються буквально всім. Хоя профком більше — пільгами, соціальними, побутовими питаннями. Студрада — переважно заходи, відрядження. Раніше був поділ усередині команди, сварки, непорозуміння. Такого б не хотіла, то відображається на студентах. Вони дивляться на нас і беруть приклад. Тобто насамперед ми про них і для них. Бо голову студради обирають студенти. Не хотіла б їх підвести, у цьому питанні зокрема.  — Що ти вже знаєш, що хочуть студенти?  — Є багато питань. на кожному факультеті — по-різному. Наприклад на медичному більше питали про спорт. Хтось, зокрема, про армрестрінг. Гуртожитки — зовсім окрема тема, бо в першому, другому, третьому гуртожитках є проблеми з гарячою водою. І кожен, кого не питаєш: гаряча вода, пральні машини. Потім ванни, ремонт… Якщо в гуртожитку №4 Юрій Юрійович стежить за всім, то й тримається все на рівні. А в “нижніх” гуртожитках, зокрема, проблема з гарячою водою. Також кульгає обізнаність студентів у тому, хто може їм допомогти.  — Коли помітили проблему “необізнаності” студентів? — Давно, якщо відверто. Під час агітації — ще більше. Нам підкинули ідею: якщо студенти приходять на якийсь захід — пропонувати їм підписатися на “uzhnu_students”. Хочемо зробити серію дописів із різними факультетами, щоб долучалися юнаки, дівчата з усіх підрозділів.  — На якому факультеті тебе найбільше чекали? — Найбурхливіша реакція була на на факультеті здоров’я та виховання. Там дуже активна молодь. Потім економічний підрозділ гарно зустрів, факультет іноземної філології (звідти моя заступниця — Олена Керецман).  — Що тобі імпонувало в стратегії твого опонента?  — Була цікава ідея з додатком “Універ”. І ми трішки думали, як його переграти. Запропонували телеграм-бот. Також ініціатива зборів для студентів, котрі живуть в гуртожитках, аби обговорювати проблеми. Думаю, спробую реалізувати й це: раз чи двічі на місяць приходити й слухати, що насправді турбує молодь. Не скажу, що зможемо все вирішити але хоч докладемо зусиль, говоритимемо з керівництвом, адміністрацією, щоб розв’язати те або інше питання.  — Плануєте далі співпрацювати з опонентом? — Так. Я тільки за, він може бути залучений до будь-якого процесу залежно від бажання.  — За що зі своєї програми взялася насамперед?  — Ще коли тривала агітація, я, до прикладу, поспілкувалася із Сергієм Денисенком щодо проведення Ліги сміху в УжНУ. Але, думаю, трішки модернізуємо формат. Також говорила з директором стадіону “Авангард” Віктором Качуром стосовно проведення спортивних заходів. Проблему інформування студентів теж починаємо вирішувати.  — Раніше й зараз тебе можна побачити з попередньою верхівкою студентського самоврядування у дружніх стосунках. Чи це може впливати на теперішні твої рішення як голови студради? — Ми справді доволі близькі. Саша Баран (попередній голова профкому) — взагалі мій хлопець. Але насправді в нас було багато сварок щодо університетських питань. Я в нього була СММницею. Вирішили далі розділити роботу й особисте. Якщо ж говорити про Марка (попередній голова студради), із ним не спілкуємося давно. А ось з Андріаною (теперішня голова профкому) — навпаки. Ба більше, приймаємо рішення разом, щоб не було того, про що я казала на початку: аби не розділяти профком і студраду.  — На завершення проінформуй читачів “Погляду”, що буде нового за твоєї каденції або що відновиш?  — Наприклад, на ФІФі мен просили про секцію з боксу. А зараз є й пропозиція організувати тренування із самооборони. Із нового — буде телеграм-бот. Плануємо вечір “Еліас”, конкурс декламації віршів. Цей формат запозичила з Чернівецького національного університету, де навчалася. Юнаки й дівчата декламують два вірші, відповідно виграють різні призи. Також з іноземними студентами медичного факультету №2 домовилися про дебатний турнір англійською мовою. Ще ми запропонували їм турнір із крикету. А з того, що відновиться, звичайно, студентський фест. Раніше називалася “Скалка-фест”, але її зараз не можемо влаштувати, тому шукаємо інше місце.

В Ужгороді двоє студентів-журналістів Нікіта Лісовець та Михайло Коштура створили студію дубляжу й озвучують українською уривки іноземних мультфільмів. Уже продублювали 10 стрічок. Готові ролики публікують у соцмережі. Співзасновники студії дубляжу в Ужгороді Нікіта Лісовець та Михайло Коштура перекладають англомовні мультфільми українською. Для того, щоб їхні персонажі звучали природно, хлопці присідають, бігають, імітують різні звуки. “Я пам’ятаю, коли вперше ми озвучували Марч (героїня серіалу “Сімпсони” — ред.) і в нас виходило не з першого разу. Це був наче невеликий 10-ти хвилинний уривок, але я після цього день мовчав. Або ще було таке, що наговоримося, наговоримося і тяжко вже у свій голос повертатися”, — розповідає Нікіта Лісовець. Нікіта та Михайло студенти відділення журналістики Ужгородського національного університету. Обоє навчаються на першому курсі магістратури. Дубляжем займаються другий місяць. “Ми озвучили більше 10-ти фрагментів мультфільмів, які з’явилися на нашій сторінці в Інстаграмі. Також ми озвучили найпопулярніший зараз в Інтернеті мультфільм “Сонячні протилежності”, який випускає Нетфлікс. Ми згадали там Клавдію Петрівну через те, що там було на слуху у всіх”, — каже Нікіта Лісовець. “Зараз, коли в умовах війни це стало ще більш популярним, саме ідея популяризації українського контенту, зокрема такого, який мені цікавий, це стало поштовхом до того, щоб приєднатися до ідеї Нікіти”, — додає Михайло Коштура. Нікіта Лісовець вимушений переселенець. Вчитися на журналіста хлопець почав у Херсоні, через повномасштабне вторгнення Росії переїхав жити в Ужгород і перевівся в УжНУ. “Я з Херсонської області, з лівого берега, міста Гола Пристань. Воно знаходиться в окупації третій рік. Я був в окупації 5 місяців, побачив жахи війни своїми очима. Я розмовляв суржиком, але з 24-го лютого сказав, що більше ніколи не заговорю російською мовою”, — згадує Нікіта Лісовець. Хлопці кажуть, найважча частина роботи — переклад. “Нас двоє всього. Ми вдвох озвучуємо, перекладаємо, монтуємо і виготовляємо наш український контент, трошки з цікавинками, додаємо якісь діалекти, якісь українські реалії, виходить дуже круто”, — каже Нікіта. Наразі усі озвучені уривки є на сторінці студії дубляжу в соцмережах у вільному доступі. Тут же хлопці проводять опитування серед підписників, аби визначити, що цікаво аудиторії. “Зараз Україна в стані війни. Нас знищують за нашу ідентичність, за нашу мову. Тому важливо мову зберегти на нашому рівні, як кажуть, код нації. Тому я вважаю, що ми маємо усіма способами показати, що наша мова є важливою для кожного”, — зазначає Нікіта.

17 липня у ректораті Ужгородського університету відбулася урочиста церемонія вручення дипломів бакалаврам філологічного факультету. Цей день став кульмінацією років наполегливої праці, творчих пошуків і незабутніх студентських звершень. Зі словами щирих привітань до випускників звернувся декан факультету професор Юрій Бідзіля. У своїй промові він підкреслив вагомість здобутих знань, незмінну цінність філологічної освіти та її роль у формуванні інтелектуальної еліти суспільства. Особливою окрасою свята стало вручення дипломів з відзнакою, що засвідчують відмінні успіхи у навчанні. Цю почесну місію виконали декан Юрій Бідзіля та заступниця декана з навчальної роботи Галина Шкурко. Теплі напутні слова лунали від імені академнаставників, які були вірними провідниками молоді на освітньому шляху. З вітальним словом виступила професорка кафедри української літератури Оксана Тиховська, поділившись мудрими порадами й побажаннями успішного професійного становлення. Не обійшлося без щирих вітань і від завідувачок кафедр. Наталія Венжинович, очільниця кафедри української мови, та Оксана Кузьма, керівниця  кафедри української літератури, звернулися до своїх вихованців, вручаючи дипломи вже колишнім студентам відділення української мови та літератури та бажаючи їм плідного втілення здобутих знань. Зворушливим моментом стало вітальне слово від імені батьків, яке виголосила Оксана Кельман. Її слова були сповнені гордості за досягнення дітей і безмежної віри в їхнє світле майбутнє. Відтак в центрі уваги церемонії опинилися студенти відділення словакістики і богемістики, де дипломи вручала доцентка кафедри словацької філології Леся Буднікова. Кульмінацією заходу став музичний подарунок від юної співачки, призерки міжнародних конкурсів Олександри Савко, яка подарувала присутнім пісню «Все буде добре» гурту «Океан Ельзи», наповнивши зал емоціями й патріотичним настроєм. Дипломи студентам кафедри журналістики урочисто вручив професор Юрій Бідзіля. Не забули й про тих, хто активно долучався до життя факультету. Заступниця декана з виховної роботи Марта Демчик вручила подяки студентам за активну участь у студентському самоврядуванні та різноманітних ініціативах. Від імені всіх випускників прозвучала зворушлива промова Христини Ігнат, яка висловила подяку викладачам, батькам і друзям за роки підтримки та навчання. На завершення новоспечені бакалаври урочисто виконали студентський гімн, що стало символом єдності й прощання з альма-матер. Кожен диплом, отриманий цього дня, є не просто документом, а справжнім символом витримки, прагнення до знань та любові до обраної справи. Нехай він стане тим ключем, що відчинить двері до нових можливостей і веде до світлого майбутнього! Вікторія Ливдар, студентка відділення журналістики, фото авторки й Нікіти Лісовця